top
logo

На даний момент 5 гостей на сайті

Всеобуч для батьків

1. Всеобуч для батьків «Все про булінг»

Булінг (від анг. to bull – переслідувати) – небажана агресивна поведінка дітей шкільного віку, яка призводить до цькування дитини іншою дитиною або групою дітей з метою приниження, залякування та демонстрації сили.

Як зрозуміти, що ваша дитина піддається булінгу?

Якщо зовнішніх проявів немає або вони неоднозначні, зверніть увагу на дев'ять найпоширеніших ознак:

1. У дитини мало або взагалі немає друзів, з якими вона проводить час.

2. Боїться ходити до школи або брати участь у заходах з однолітками (гуртки, спорт).

3. Ходить до школи довгим «нелогічним» шляхом.

4. Втрачає інтерес до навчання або раптом починає погано вчитися.

5. Приходить додому сумна, похмура, зі сльозами.

6. Постійно відмовляється йти до школи, посилаючись на головний біль, біль у животі, погане самопочуття.

7. Має розлади сну або часті погані сни.

8. Втрачає апетит, проявляє тривожність, страждає від низької самооцінки.

9. Якщо дитину шантажують у школі, вона може почати просити додаткові гроші на кишенькові витрати, щоб відкупитися від агресора.

 

Як допомогти дитині, якщо вона піддається булінгу?

Інколи діти стають жертвами булінгу. Вони соромляться про це говорити і часто звинувачують себе. Можуть відчувати себе безпорадними та вважати, що з ними щось не так. Придивіться до поведінки та настрою своєї дитини. Якщо ви помітили ознаки того, що вона стала жертвою булінгу:

1. У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.

2. Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.

3. Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.

4. Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.

5. Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.

6. Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо).

7. Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/однокласника.

8. Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.

9. Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до школи.

10. Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.

11. Обговоріть, до кого по допомогу дитина може звертатися у школі: до шкільного психолога, вчителів, адміністрації, дорослих учнів, охорони, батьків інших дітей.

12. Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу. Рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.

13. Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.

14. Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.

Пам’ятайте: ваша мета припинити насильство, а не покарати винних! Не варто забувати, що всі сторони потребують деякого часу, щоб скорегувати свою поведінку.

Як допомогти дитині, якщо вона виявилася агресором?

 

Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу.

1. Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з'ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що "всі так роблять", або "він заслуговує на це".

2. Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на пошуку фактів, а не на своїх припущеннях.

3. Не применшуйте серйозність ситуації такими словами, як "хлопчики завжди будуть хлопчиками" або "глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства".

4. Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.

5. Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.

6. Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.

7. Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв'язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.

8. Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення.

9. Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.

10. Агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зі шкільним чи дитячим психологом.

Як батькам і школі запобігти булінгу?

Швидка та доречна реакція дорослих (батьків і вчителів) на ситуацію булінгу повертає дітям відчуття безпеки та захищеності, демонструє, що насилля не прийнятне. Саме тому, як тільки ви побачили або дізналися про булінг:

1. Негайно втручайтесь та зупиняйте насилля — булінг не можна ігнорувати.

2. Зберігайте спокій та будьте делікатними, не примушуйте дітей публічно говорити на важкі для них теми. Краще вести розмову наодинці, або в малих групах.

3. Уникайте слів жертва чи агресор — це призводить до стигматизації.

4. Не намагайтеся ставати на чийсь бік або викликати відчуття провини до того, хто потерпає від булінгу. Так ви закріплюєте поведінку жертви.

5. Пояснюйте, які саме дії є насиллям і чому їх необхідно припинити.

6. Не вимагайте публічних вибачень. Це може загострити ситуацію.

7. Допоможіть дітям зрозуміти, що таке булінг і як протистояти йому безпечно.

8. Спілкуйтеся з дітьми. Прислухайтеся до них. Знайте їхніх друзів, запитуйте про школу, розумійте їхні проблеми.

9. Заохочуйте дітей робити те, що вони люблять. Інтереси і хобі можуть підвищити довіру, допомогти дітям здружитися і попередити схильність до булінгу.

10. Показуйте приклад ставлення до інших із добротою та повагою.

Телефони довіри

- Дитяча лінія 116 111 або 0 800 500 225 (з 12.00 до 16.00);

-  Гаряча телефонна лінія щодо булінгу 116 000;

-  Гаряча лінія з питань запобігання насильству 116 123 або 0 800 500 335;

-  Уповноважений Верховної Ради з прав людини 0 800 50 17 20;

-  Уповноважений Президента України з прав дитини 044 255 76 76;

-  Центр надання безоплатної правової допомоги 0 800 213 103;

-  Національна поліція України 102.

 

2. Всеобуч для батьків «Батьківський авторитет. Педагогічна культура батьків. Батьківська любов»

Виховання у сім'ї ґрунтується передусім на авторитеті батьків, оскільки для дитини перших років життя зміст їх авторитету, за словами А. Макаренка, полягає в тому, що він не вимагає ніяких доказів, приймається нею як безсумнівна гідність старшого, як його сила і цінність. Авторитет (лат. autoritas — влада) реалізує себе у впливі особи, життєвому досвіді, заснованому на знаннях, моральних чеснотах.

Переваги авторитетних для дитини батьків ґрунтуються на їхніх знаннях, уміннях, досвіді, зрілості, а не на зверхності або поблажливості. Справжній батьківський авторитет виростає на любові до дітей. Будучи оточеною цією любов'ю, дитина відчуває довіру, повагу авторитетного дорослого, потребу в спілкуванні з ним; живе з упевненістю, що він завжди за необхідності опікатиме і захищатиме її. Батьківська любов супроводжує людину все життя, вона є джерелом і гарантом її емоційної рівноваги і духовного здоров'я.

Кожна сім'я унікальна щодо організації свого життєвого простору, розподілу обов'язків, культури спілкування, виховання дітей. У цьому багатоманітті психологи (Лариса Абрамян, Росія) виокремлюють такі типи взаємодії батьків і дітей:

1. Любов—пристрасть. Такі стосунки характеризують ставлення батьків до своєї дитини як до найдосконалішої істоти, прагнення бути поруч із нею, некритичне оцінювання її поведінки. У зв'язку з цим часто виникають труднощі щодо узгодження бажань дитини і вимог до неї.

2. Любов—гармонія. Якісними ознаками таких стосунків є віра батьків у можливості, перспективи своєї дитини, підтримка її захоплень, сприяння розвитку її здібностей, тактовна участь у її справах. Водночас батьки ставляться до дитини цілком тверезо, бачать її недоліки, допомагають долати їх, зосереджуватися на проблемах саморозвитку і самореалізації. Усе це створює дитині атмосферу психологічного комфорту, відкриває можливості для виявлення її ініціативи, сприяє їй в об'єктивній самооцінці.

3. Любов—марнославство. Вражені марнославством батьки проявляють непомірні амбіції щодо можливостей, перспектив своєї дитини, часто ставлять перед нею непосильні завдання, незважаючи на вікові та індивідуальні особливості і можливості, форсують її працездатність, розвиток здібностей. За непідтвердженості своїх сподівань розчаровуються в дитині, створюючи відповідний психологічний тип стосунків, який нерідко травмує дитину на все життя.

4. Любов—конфлікт. Таким взаєминам батьків і дітей властиві спалахи й охолодження любові, істеричність. Ініціюють їх переважно одинокі матері. Як правило, вони травмують, руйнують психіку дитини, зумовлюють різкі перепади її емоційного стану, нестриманість, вразливість до несприятливих зовнішніх впливів.

Авторитет, у тому числі й батьківський, формується й існує для дитини поза її суб'єктивною волею. Він є незалежною від інтелектуальних процесів, часто неусвідомленою оцінкою своїх батьків. Психологічний механізм цієї оцінки є дуже складним, підвладним багатьом чинникам. Спрощено його можна уявити як процес усвідомлення дитиною значущості батьків у її житті, їхньої високої людської, іноді ділової репутації, життєвої надійності, доброти, готовності завжди й у всьому бути поруч. Щоб не думали і не стверджували на цю тему батьки, про їх авторитетність в очах дитини можна судити на підставі її ставлення до батьківських слів, поведінки, вчинків. Справжнього авторитету неможливо підмінити нічим, хоч нерідко педагогічне неграмотні, морально нерозвинені, байдужі до своїх дітей батьки нав'язують форми взаємодії, які свідчать про імітацію, підміну авторитету. Найпоширенішими, за спостереженнями А. Макаренка, є такі типи підміни батьківського авторитету:

— авторитет придушення. Основою його є боязнь дитини своїх батьків, причиною якої є покарання за будь-яку провину, що сковує, паралізує її волю, породжує невпевненість, занижує самооцінку. Цей вид батьківського псевдоавторитету А. Макаренко вважав найнебезпечнішим;

— авторитет відстані. Сутністю його є намагання батьків бути якомога далі від дітей, менше спілкуватися з ними, уникати виявів ніжності, любові, уваги. Головне для них — зовнішні вияви поваги з боку дітей (звертання до батьків на «Ви», тон розмови тощо);

— авторитет чванства. Намагаючись компенсувати відсутність справжнього авторитету, батьки постійно хизуються перед дітьми своїми «заслугами», розраховуючи на їх повагу до себе. Будучи переконаними у своїй правоті, вони не припускають, що їхні рішення та оцінки можуть бути піддані сумніву, обговоренню. Традиційним для них є твердження: «Я краще знаю, що тобі потрібно!»;

— авторитет педантизму. Основою його є тотальний контроль за поведінкою дітей, організація їх на педантичне виконання всіх вимог і обов'язків, суворе дотримання режиму;

— авторитет резонерства (франц. raisonneur — людина, яка повчає). Схильні до резонерства батьки постійно повчають своїх дітей, перетворюючи спілкування з ними на тривалі й нудні нотації, що часто збуджує у дітей внутрішній спротив;

— авторитет любові. Не маючи справжнього авторитету, батьки вимагають від дитини слухняності як доказу своєї любові, спекулюють на їхніх почуттях («Якщо любиш маму, то ...»). Самі вони теж наголошують на своїй любові, вимагаючи від дитини слухняності («Якщо хочеш, щоб я тебе любила, то ...»);

— авторитет підкупу. Вимагаючи бажаної поведінки дитини, батьки обіцяють їй за те різноманітні матеріальні блага, поступки тощо. Така практика є особливо цинічною, аморальною;

— авторитет доброти. Такій моделі взаємодії властиві намагання батьків наголошувати на своєму винятково доброму ставленні до дитини, у всьому потакати їй, що породжує відчуття вседозволеності. Як правило, так діє один із дорослих, намагаючись вигідно постати в очах дитини, на відміну від іншого;

— авторитет дружби. Рівноправне спілкування, своєрідне панібратство, часто породжує грубощі в спілкуванні, зневажливе ставлення дітей до батьків, а також інших дорослих. Усе це не має нічого спільного із щирим ставленням, справжньою дружбою, взаємоповагою батьків і дітей.

Батьки, які по-справжньому люблять дітей, усвідомлюють свою місію, намагаються здобути визнання в очах дитини своєю мудрістю, людськими чеснотами, зацікавленим, добрим, обґрунтовано вимогливим ставленням до неї, до себе, інших людей. Важливо, щоб дитина, спостерігаючи за своїми батьками, сама високо оцінила їх, виявила прагнення бути подібною на них.

Педагогічна культура батьків

Соціальне відповідальні батьки багато зусиль затрачають для того, щоб їхні діти виросли досконалими особистостями, максимально самореалізувалися в житті. Однак ці зусилля не завжди дають очікувані результати, що великою мірою залежить і від системи сімейних цінностей, рівня особистісної культури кожного з батьків, у тому числі педагогічної культури.

Педагогічна культура батьків — компонент загальної культури, який акумулює в собі накопичений попередніми поколіннями досвід виховання дітей у сім ї.

Виявляється вона в розумінні та усвідомленні батьками своєї відповідальності за виховання дітей, у ставленні до них, в оцінюванні їхньої поведінки, у реальній діяльності та спілкуванні з ними, а також у здійсненні продуктивних зв'язків з іншими виховними інститутами (дошкільними закладами, школою, позашкільними закладами). Для цього дорослі мають бути не лише належно вихованими, а й педагогічне освіченими. Бо, як стверджують психологи, навіть найсерйозніші прорахунки педагогів не позначаються так фатально на розвитку особистості дитини, як неправильна поведінка батьків. Тому виховання батьків необхідне і для успішності процесу виховання дітей, і для здоров'я суспільства.

Педагогічна культура батьків є складною і динамічною системою, її утворюють такі компоненти:

1) педагогічні знання — уявлення батьків про вікову динаміку розвитку дитини, самоцінність періоду дошкільного дитинства, про основні завдання виховання. Виявляються вони у ставленні до дитини, в оцінюванні її поведінки, реальній діяльності та спілкуванні з нею;

2) педагогічна і психологічна компетентність — здатність зрозуміти потреби дітей, раціонально спрямувати зусилля і засоби на уміння бачити перспективи розвитку дитини;

— педагогічна рефлексія — вміння батьків аналізувати, критично оцінювати власну виховну діяльність, знаходити причини своїх педагогічних помилок;

— педагогічна емпатія — співпереживання, адекватна реакція на вчинки й почуття дітей.

Педагогічна культура батьків — це осмислений, а іноді й неусвідомлений досвід власного дитинства, результат освіти, самоосвіти, психологічного розвитку особистості. Особливо вона актуалізується з народженням дитини, яка своєю появою на світ, своїми кроками у світ і по життю стимулює бурхливий розвиток педагогічної культури батьків. Нерідко батьки виходять у своєму розвитку на необхідний рівень педагогічної культури тоді, коли їхні діти стали дорослими, осмислюючи власні промахи, помилки, нереалізовані можливості. Це ще раз підтверджує важливість ролі дідусів і бабусь у спрямуванні процесу виховання дітей у сім'ї, накладає особливу відповідальність на працівників дитячих дошкільних закладів за роботу з батьками дітей стосовно збагачення педагогічних знань, підвищення педагогічної культури.

Прилучення особистості до педагогічної культури починається уже в її дошкільні роки, коли вона отримує перші уроки виховання у своїй сім'ї та дошкільному закладі, на підсвідомому рівні засвоюючи прийоми педагогічного впливу. Отже, дошкільний заклад разом із сім'єю формує майбутнього сім'янина, здійснюючи водночас роботу щодо педагогічної освіти батьків.

Ініціатором й організатором ефективної взаємодії із сім'єю є дошкільний заклад. Ця взаємодія підпорядкована інтересам розвитку дитини, у кожному конкретному випадку обумовлюється її особливостями і особливостями сім'ї, в якій вона виховується. Вона потребує специфічних знань, такту, високої соціально-педагогічної культури її учасників — батьків і вихователів.

Педагогічна освіта батьків покликана збагатити родинне виховання, сприяти зміцненню всіх його ланок, передусім педагогічної компетентності. Особлива відповідальність покладається на педагогів щодо педагогічної освіти тих батьків, у сім'ях яких виховуються діти з порушеннями розвитку.

Загальним спрямуванням взаємодії сім'ї і дошкільних установ є педагогізація сімейних стосунків, а також емоційне збагачення атмосфери дитячого садка. У цьому процесі відбуваються різноспрямовані збагачувальні впливи на батьків, їхніх дітей, а також педагогів.

Батьківська любов

Як любити свою дитину.

Правило перше. Вміти слухати свою дитину завжди і скрізь, віддаючись цьому слуханню цілком і повністю, не перебиваючи дитини, не відмахуючись від нього, як від настирливої ​​мухи, виявляючи терпіння і такт.

Правило друге. Вміти говорити зі своєю дитиною так, як якщо б вам хотілося, щоб говорили з вами, проявляючи м'якість, поважність, виключаючи повчальність, грубість і хамство.

Правило третє. Карати, не принижуючи, а зберігаючи гідність дитини, вселяючи надію не виправлення.

Правило четверте. Досягти успіхів у вихованні можна лише тоді, коли батьки - приклад для позитивного наслідування кожен день.

Правило п'яте. Визнавати свої помилки, просити вибачення за неправильні дії і вчинки, бути справедливим в оцінці себе й інших.

Як виразити любов до своєї дитини

-         Я такий щасливий, що в мене є такий син (така донька), як ти.

-         Я сьогодні цілий день думаю, яка гарна у мене дитина.

-         Я люблю тебе.

-         Мені дуже сподобалось, як ти…

-         Я відчуваю себе щасливим, коли ти…

-         Я так пишаюсь тим, як ти…

-         Я пишаюсь тобою!

-         Поплескати дитину по спині.

-         Нехай дитина почує, коли ви говорите комусь, як пишаєтесь нею.

-         Виявляти зацікавленість в тому, що робить ваша дитина.

-         Ділитися власним досвідом.

-         Показувати турботу про дитину, коли вона почувається погано.

-         Звертатися до неї за порадою.

-         Радіти з дитиною за її успіхи.

-         Дати знати дитині, наскільки вам цікаво проводити з нею час.

-         Зробіть щось особливе для дитини, якщо вона доклала до чогось багато зусиль.

Діти - це наше дзеркало …

Любов завжди безумовна ...

Важливо пам'ятати:

·        якщо ви хочете правильно виховувати дітей - кожній дитині потрібен і контакт очей , і фізичний дотик, і пильна увага , але одночасно і дисципліна. Дитина повинна відчувати і нашу любов , і нашу твердість.

«Любов довго терпить, любов милосердствує , вона не заздрить, не величається, не пишається, не шукає свого,  не дратується, не тримає зла, всьому вірить, все переносить».


3. Всеобуч для батьків «Коли дитині бракує батьківської уваги, вона заповнює порожнечу алкоголем чи наркотиками»

Є теми, про які треба не лише говорити. Про них треба кричати. Йдеться про те, як легко діти та підлітки потрапляють у тенета залежності від алкоголю чи наркотиків і як важко їх звідти витягти.
В Україні дитячий алкоголізм – на першому місці в Європі. Чому ж така картина?
Усі традиції ідуть з сімей. Кожна дитина моделює поведінку батьків. Щодо алкоголю, то досвід його вживання має кожна друга дитина. Кожна четверта має досвід вживання наркотиків. Від наркозалежності щодня вмирає до чотирьох людей.
Анонімне анкетування, яке проводили в школах, показало, що багато школярів з 10 років мають досвід вживання наркотиків, а алкоголю – ще раніше. Здебільшого це починається в сім’ї, коли на свято батьки дозволяють пригубити трішечки спиртного.
Алкоголізм у дитячому віці може формуватися ще під час зачаття, якщо батьки вживають алкоголь. Тобто може бути генетична схильність.
Щодо наркотиків, то їх розподіляють на дві групи: легальні та нелегальні. До легальних належать тютюн і алкоголь. Нелегальні – седативні, стимулювальні препарати та галюциногени.
Якщо дитина отримує мало уваги від батьків, вона може спробувати алкоголь деінде, наприклад, у сім’ї, куди ходить в гості. Бо шукає місце, де їй комфортно. Коли батьки зайняті тільки зароблянням грошей, або ж цікавляться лише тим, чи дитина вчиться, то вона втікатиме туди, де її приймають. І це можуть бути сім’ї, де дозволяють вживати алкоголь.
Коли залишаєшся сам на сам з дітьми, то дуже часто вони розповідають, що вперше алкоголь спробували таки вдома.
Чи можна стверджувати, що діти, які не зайняті нічим, окрім школи, більше ризикують ступити на слизьку стежку? Чи можуть почуватися спокійно батьки, чиї діти ходять на гуртки, в секції?
Так не можна стверджувати. Коли батьки віддають дітей на гуртки, це не лише спорт. Додаються танці, малювання, ще щось. Дитина завантажена. Але ніхто не здогадується спитати, чого вона насправді хоче. Дитина робить те, що цікаво мамі чи татові, а не їй. Варто прислухатися до побажань дитини. І дуже важливо, щоб вона вам довіряла.
Як виплекати цю довіру?
Якщо ви хочете, щоб ваша дитина ділилася з вами якимись потаємними речами і просто прийдете до підлітка з проханням щось вам розказати про себе, він ніколи цього не зробить. Запитуйте в третій особі. Наприклад, якщо донька пішла гуляти з подружкою, попросіть: «А розкажи мені про свою подружку, чим вона цікавиться, чим живе». Цікавтеся життям друзів ваших дітей. Тоді дитина розкриється, буде розказувати про себе, про друзів. Тоді ви зрозумієте, чим ваша дитина живе, цікавиться.
Ще в дитини має бути особистий простір. Дуже часто батьки, думаючи, що їхня дитина робить щось не те, починають лізти в її простір: заглядають у телефон, комп’ютер. А можна ж запропонувати подивитися щось разом, сходити в кіно, поговорити про однолітків. Коли буде живе спілкування, ви бачитимете дитину й дивитиметеся в очі, а не кричатимете за спиною, буде і взаєморозуміння, і довіра.
Ще одне. Якщо ви помітили, що ваша дитина стала закрита, говорить про такі дивні речі, про які ніколи не говорила, то ліпше спитайте, що сталося. Але спокійно, без зайвих деталей, про які вона не захоче з вами розмовляти.

Дуже часто в сім’ях старшим дітям здається, що молодших люблять більше. І це теж може бути причиною того, що вони можуть зважитися спробувати алкоголь чи наркотики?
У підлітковому віці всі ревниві. Діти дорослішають, мають свої секрети, закриваються. Але батькам треба сідати й говорити з ними, чути, чого вони хочуть, про що мріють. Іноді батьки не знають мрій своїх дітей, а іноді й не здогадуються, яким життям вони живуть. Дуже часто в сім’ях, де батьки заробляють гроші, діти не мають тепла і любові.
Знаємо багато прикладів, коли діти з неблагополучних сімей, незважаючи ні на що, стають достойними людьми й багато чого досягають.
Як батькам зрозуміти, чи вживає їхня дитина наркотики?
По-перше, подивіться, чи в кишенях, у портфелі немає таких препаратів: очних крапель, мазі проти тромбів, інсулінових шприців. Якщо знайшли – бийте на сполох. Очні краплі вони використовують для того, щоб їх не виказували розширені зіниці. За допомогою мазі проти тромбів позбуваються слідів від уколів. А в інсулінових шприцах дуже тоненька голочка, тож може бути й не видно сліду від ін’єкції.
Але ж є наркотики, які кладуть під язик, нюхають.
Варто звернути увагу, яку музику діти слухають, які кліпи дивляться.
Коли дитина починає вживати наркотики, в неї різко змінюється поведінка. Вона може дуже багато їсти, або взагалі перестає їсти. Міняються зуби, шкіра. Дитина може або багато спати, або ж бути надто активною. Від наркозалежного може пахнути медикаментами або сухою травою.

Часто люди втікають в алкогольну чи наркотичну залежність від реальності.
Багато залежить від того, яка людина емоційно. Наша свідомість формується в дитячому віці. Тобто якщо дитина в сім’ї бачить, що тато дозволяє собі пити, бити маму, у неї формується саме така модель сім’ї. Коли тато, наприклад, після роботи розслабляється алкоголем, вона вважає, що теж так може зробити і нічого страшного в цьому немає.
Важливу роль відіграє оточення, довірливі стосунки з батьками .

Гарні оцінки – не показник. Головне – те, що відбувається в сім’ї. Якщо є теплі відкриті взаємини, якщо батьки цікавляться передусім не оцінками, а тим, що відбувається в дитини у житті, тоді вона стає впевненою в собі, знає, чого хоче, і йде до мети.
Вживати чи не вживати – особистий вибір кожного. Але в групі ризику – діти, коли їхня свідомість ще не сформована, вони ще не можуть зрозуміти, добре це чи погано.
Цікаво, що діти, спочатку спробувавши алкоголь, переходять спочатку на легкі наркотики, а далі – на більш серйозні, коли хочуть зійти з тої ланки, знову повертаються до алкоголю. Тобто одне замінюють іншим.
Ситуація яка: наркотики дорогі, грошей на них нема, тож вони вживають алкоголь, а хочеться якоїсь ейфорії. Але пиво, як вони кажуть, «не вставляє», тож підключається горілка у великих кількостях. А це провокує агресію, що виливається на тих, хто оточує.
Як вберегти дітей, аби вони не потрапили в тенета залежності?
По-перше, варто запровадити щотижневий день сім’ї, коли всі вимикають телефони, комп’ютери і проводять час разом – удома, в парку, на атракціонах, на пікніку тощо. Не сидіть у гаджетах, а спілкуйтеся з дітьми, будьте з ними відвертими, приділяйте їм якомога більше часу. Бо це все має вплив на їхнє подальше життя.

 

 



bottom

Створено Joomla!. Designed by: Free Joomla Themes, hosting. Valid XHTML and CSS.